24 серпня Україна відзначатиме 35-ту річницю Незалежності. Тридцять п’ять років — це вже не просто дата в календарі. Це ціле покоління, яке народилося і виросло у незалежній державі. Для когось Незалежність стала природною частиною життя, а для мого покоління — великим історичним шансом, який ми отримали у 1991 році.

Але сьогодні ми особливо добре розуміємо справжню ціну слова «незалежність».

Україна платить за неї найвищу ціну — життями своїх громадян. Наші військові щодня захищають не лише територію. Вони захищають право України залишатися Україною: самостійною державою, яка сама визначає своє майбутнє, сама обирає друзів і партнерів та не дозволяє чужій державі вирішувати, як нам жити.

За ці роки Україна пройшла величезний шлях. Ми пережили економічні кризи, політичні потрясіння, революції, анексію Криму, війну на Донбасі та повномасштабне російське вторгнення.

І кожного разу українське суспільство доводило: нас можна випробовувати, але нас неможливо змусити відмовитися від свободи.

Незалежність — це не лише прапор і паспорт

На моє переконання, незалежність держави вимірюється не тільки силою її армії. Вона також вимірюється силою її економіки.

Неможливо мати по-справжньому незалежну державу, якщо її економіка слабка, підприємці не впевнені у завтрашньому дні, а правила змінюються залежно від політичної кон’юнктури.

Саме тому український бізнес сьогодні виконує набагато більшу функцію, ніж просто створення прибутку.

Підприємці створюють робочі місця, сплачують податки, підтримують громади, забезпечують армію та допомагають людям, які опинилися у біді. Під час повномасштабної війни бізнес фактично став другим — економічним — фронтом.

І цей фронт також має вистояти.

Підприємство, яке продовжує працювати під час війни, — це не просто бізнес. Це зарплати для людей, податки для держави, допомога армії та впевненість працівників у тому, що після сьогоднішнього дня буде завтра.

Українці навчилися бути сильнішими

За роки незалежності ми змінилися.

Ми стали значно більш свідомими як суспільство. Ми навчилися захищати свої права, об’єднуватися заради спільної мети, допомагати незнайомим людям і не чекати, що всі проблеми за нас вирішить держава.

Особливо яскраво це проявилося після початку повномасштабної війни.

Волонтери, підприємці, лікарі, водії, фермери, журналісти, вчителі, працівники заводів і офісів — кожен на своєму місці став частиною великої боротьби.

Мені доводилося бачити, як бізнесмени власним коштом купували необхідне для військових, передавали автомобілі, допомагали постраждалим цивільним. Волонтери доставляли продукти, воду, ліки та інші необхідні речі людям у прифронтових районах.

Це і є сучасна Україна.

Україна, де люди не запитують: «А що мені з цього?», а часто запитують: «Чим я можу допомогти?»

Після перемоги почнеться не менш важка робота

Ми обов’язково переможемо.

Але я переконаний: перемога не стане фінальною крапкою. Навпаки, після неї перед Україною постануть завдання, масштаб яких складно переоцінити.

Нам доведеться відновлювати міста і села, дороги та енергетику, підприємства й житло. Нам потрібно буде створювати мільйони робочих місць, повертати людей з-за кордону, залучати інвестиції та відновлювати економіку.

І тут Україна не має права повторювати помилки минулого.

Нам потрібні зрозумілі правила для підприємців. Нам потрібна незалежна судова система. Нам потрібен реальний захист права власності. Нам потрібна боротьба з корупцією не на словах, а на практиці.

І найголовніше — держава та бізнес мають бути партнерами, а не противниками.

Український підприємець повинен розуміти, що держава зацікавлена в тому, щоб він розвивав виробництво, створював робочі місця, інвестував і сплачував податки.

Бо сильний бізнес — це сильна держава.

Якою буде Україна через наступні 35 років?

Це питання сьогодні має поставити собі кожен.

Я хочу бачити Україну сильною європейською державою, де закон однаковий для всіх, де чесна праця дозволяє людині гідно жити, а підприємець не витрачає роки на боротьбу з бюрократією.

Я хочу бачити країну, з якої молоді люди не мріють виїхати, а навпаки — повертаються додому, створюють родини, відкривають підприємства, будують нові міста та розвивають свої громади.

Я хочу, щоб український паспорт був символом не лише громадянства, а й гордості.

І я хочу, щоб наші діти та онуки сприймали незалежність не як щось само собою зрозуміле, а як величезну цінність, яку їхні батьки та діди вистояли і зберегли.

Незалежність починається з відповідальності

35 років тому Україна отримала історичний шанс.

Сьогодні ми маємо зробити все, щоб цей шанс не був змарнований.

Незалежність — це не лише урочисті промови, прапори та святкові концерти. Незалежність — це відповідальність кожного з нас за країну.

Для військового — це захист держави.

Для волонтера — допомога тим, хто її потребує.

Для підприємця — чесна робота, створення робочих місць і сплата податків.

Для державного службовця — відповідальність перед людьми.

Для кожного громадянина — небайдужість до того, якою буде Україна завтра.

Ми вже довели світові, що Україна здатна вистояти.

Тепер ми маємо довести, що здатні перемогти, відбудувати свою державу і зробити її такою, якою хочемо бачити.

Україна має всі можливості для цього.

У нас є головне — люди.

Люди, які не зламалися.

Люди, які продовжують працювати.

Люди, які захищають країну.

Люди, які вірять у її майбутнє.

Тому в день 35-річчя Незалежності я хочу побажати Україні не просто миру.

Я хочу побажати їй сили, справедливості та процвітання.

Щоб наступні 35 років стали роками перемоги, відновлення, економічного зростання і розвитку.

І щоб одного дня ми могли сказати: усе, за що боролися покоління українців, було недаремно.

З Днем Незалежності, Україно!

Борис Мацюк, бізнесмен та громадський діяч